Ми в родині маємо гарну традицію: на Різдвяні канікули їхати в гори. Ну ви ж знаєте яка в Празі зима? Відсутність снігу, все сіре, сильні вітри та інколи щось на голову крапає. Різдвяний дух присутній хіба що на різдвяних ярмарках (той дух пахне глінтвейном) та в торгівельних центрах, де купа людей снує в пошуках подарунків та розваг як ті рискарі (відсилочка до гри Horizon :). А різдвяні свята в Європі довгі, повноцінна відпустка. І чи варто провести ці дні в сирості та сірості? Тож вирішили їздити в гори, де можна побачити сніг, покататись на сноубордах та смачно поїсти.
Цього року вирішили їхати на польський гірськолижний курорт. Ні, не Закопане =) Бо люди чомусь питають саме про нього. Їздили ми в Щирк, невеличке містечко яке виявилося найбільшим в Польщі гірськолижним центром за кількістю трас та їх довжиною. Ну і народу тут багато. Переважно поляки але німці, чехи та наші люди теж є. Тож всього 30 км від чеського кордону і ти вже на горі їси журек і пшекаєш як справжній поляк.
Весь грудень ми по черзі хворіли, діти зі школи та садочку носили якісь віруси та щедро ділилися зі мною. А я в свою чергу передавала естафету чоловікові. Кінця і краю тим хворобам не було. Тож до останнього дня ми не знали чи взагалі поїдемо у відпустку, бо доня температурила і ми навіть речі не збирали. Отже поїхали на день пізніше. Зранку прокинулись, зрозуміли, що діти більш-менш здорові тож швидко зібрались (години 3 у нас пішло на збори) і об 11 ранку рушили в дорогу. Так швидко збирались, що забули зимові боти Дмитра, тож чоловік проходив тиждень в кросах =) Це нагадує мені поїздку в Альпи в 2019 році, коли ми забули вдома новокуплену лижну куртку Дмитра. Кожну поїздку ми щось забуваємо, тож це тепер нікого не дивує і не засмучує. Головне - взяти документи.
Отже повернемось до Щирка, а саме як ми до нього добиралися. Wase пророчив 4,5 години дороги (450 км) але ми на таке не ведемось і закладаємо зазвичай ще пару годин зверху. Це ми з чоловіком можемо сісти в машину і їхати декілька годин без зупинок, а здітьми то завжди довше, багато зупинок і дорога взагалі стає непередбачуваною. По дорозі, як завжди, спостерігали зміни погоди: лив дощ, валив сніг, ожеледиця. Ну і зупинка на обід, знову ж таки =) Зараз, коли син трішки подорослішав, з харчуванням в поїздках стало простіше. Можна навіть нагетсами погодувати якщо нічого більш здорового на шляху не знайшлось. А раніше не їв такого, ото морока була. Приходиш в ресторан на обід, а там в дитячому меню картопля фрі та нагетси. А син дивиться на це сумними очима і тарілку від себе відсуває.
В кожній нашій поїздці самі важкі остання година-півтори, коли позаду підіймається хвиля невдоволення, втоми та голоду: “Коли приїдемо?”, “А ще довго їхати?”, “Хочу їсти”, “Мене зараз знудить.” А ще буває діти починають не тільки задавати питання, а ще й скандалити, сваритись, кричати один на одного, малий навіть ногою може дотягнутись до сестри і штурхати її. Зупинились на заправці, видали кожному по чупа-чупсу і настала тиша. Малий смоктав-смоктав, думаю, щось дуже тихо стало: малий заснув, а льодяник на кофтинці прилип =) Приїхали в апартаменти аж о 17:30. Темно на вулиці, хоч око виколи. Добре, хоч сніжок пішов. Сходили в Жабку та повечеряли макаронами з тунцем. Дуже доречним був комплімент від господарів: пляшка вина, різдвяне печиво та цукерки. Після вечері полягали спати, бо сил вже ніяких не було.
Доречі, за пару днів ми всі одужали. От якось непомітно і швидко навіть нежить минув. Мабуть подіяло свіже гірське повітря. Отже чоловік та доня катались на сноубордах, а ми з малим гуляли, катались на санчатах, ходили по горах. Сніг йшов лише в перший день як ми приїхали, потім розтанув і лишилось тільки бродити по штучному снігу на горі. Але сніговиків поліпити встигли, тож ставимо тут плюс. Ми планували сина теж на борд поставити, але інструктор лише на англійській або польській мовах. Ну, колись іншим разом.
Все ж таки гуляти по нових місцях та смачно їсти теж неабияк приємно. Недалеко від апартаментів знайшли чудовий мексиканський ресторанчик (Restauracja Green Pub Sjesta) з дуже смачними тако та … піцою. А ще польські блюда. Є також дитячий куточок та дитяче меню (так-так з нагетсами, картоплею фрі та спагеті).
В один із днів прогулялись з дітьми по центру міста. Подивились вертеп, зашли в костел, пофоткались.
В інший день поїхали в сусіднє місто Бельсько-Бяла. Я не дуже обізнана в польський географії, тож вперше взагалі про це місто почула. Це був перший робочий день після свят, тож народу було повно. На вулицях, ТРЦ та ресторанах, всюди. В цьому місті розташована студія мальованих фільмів, альма матер Льоліка та Боліка, песика Рекса. Тож по місту розташовані цікаві памʼятники героям мультфільмів цієї студії. Це ті мультфільми, які я ще з дитинства памʼятаю.
Пообідали у вареничній (Bar Pierożek) на площі Ринок (така ностальгія за Львовом). Наче в раю побувала: вареники з картоплею, борщ, деруни, компот та желе. З меню хотілося одразу всього. Так все смачно та не дорого. Коли Дмитро питав про вареники зі шпинатом, то пані за касою (самообслуговування) почала пояснювати з чим вони, а потім махнула рукою: “З’їж!” і вибила потрібну кількість на касі. Оце маркетинговий хід =) Нагулялись, наїлись і поїхали в апартаменти спати.
Гуляли ми багато, бо в апартаментах робити було нічого. Перед відʼїздом у відпустку ми швидко збирались, тож молодший сам збирав собі іграшки, бо в нас часу на це не було. Що поклав у валізу, тим і буде гратись. Він взяв одну книжку, одну розмальовку, декілька олівців і штуки 4 машинок. Тож в апартаментах йому нічого було робити і він із задоволенням проводив час на вулиці.
А тепер про головне заради чого їхали в Щирк. 50% нашої родини активно катається на бордах і чекають зими, щоб нарешті розпочати сезон “покатушек”. Тож щодо самих спусків у Щирку: їх багато різноманітних але є одне “але”: на Різдво багато спусків не працюють. Не знаю, з чим це повʼязане але у нас в Чехії так само: гірськолижний сезон починається після різдвяних свят. Тож в січні чехи масово їдуть на гори кататись на лижах. Тому в Щирку на 1,5 спуски було відносно багато народу, а у вихідні дні то взагалі довгі черги стояли на підйомники. Одноденний Skipass (погодинних немає) коштує 175 злотих (десь 1 тис крон). Парковка на цілий день - 30 злотих (180 крон). В Чехії дешевше покататись якщо що =) Оснащення маємо своє, тож цін на оренду не знаю.
По харчуванню: ціни в магазинах мені здались трішки нижчими ніж в Празі, а в ресторанах приблизно так само. На зворотньому шляху заїхали в Бедронку. Купила улюблені цукерки “Пташине молоко”, чорнослив в шоколаді, а донька завжди з Польщі везе вишневу колу та чіпси Lays зі смаком крабу, бо в Чехії чіпси з таким смаком (реально смак її дитинства, дуже їх любила в Києві) тільки в міжнародних магазинах за всі гроші світу =) А знаєте що ще купила? Пакет сухофруктів на узвар. У нас теж тільки в міжнародних магазинах. Такий собі польський шопінг.
Звичайно після гір, прогулянок, смачної їжі повертатись додому не хотілось. Але все гарне рано чи пізно закінчується, тож відпочивши поїхали додому планувати нову подорож та складати плани на рік.